Ми ще живі, але нас вже немає (лист дівчини в редакцію)

 Мені 18 років. Ось вже два роки, як я хвора на СНІД. У лікарні я не одна, тут у мене такі ж подруги і друзі. Тепер на все дивлюся інакше, ніж раніше. Навіщо ви, дорослі, нас, своїх дітей, під «танк» кинули? Навіщо зім’яли сексом, порнографією, наркотиками!.. Ви, ви винні в наших хворобах і наших смертях! Вам хотілось розкутості, розслаблення, свободи. Ви розвели «голубих», проповідуєте вільні зв’язки… Ви лелієте все це, задовольняєте свою біснуватість. А ми вмираємо!